Давно не чута...

Привіт ТИША , я готова тебе почути, 

така цінна і мною забута,

ТИ шепочеш промінчиком з неба,

 я готова, промовчи про СЕБЕ. 

Вже розібрані в серці полички,

і розвинуті нові звички, я лиш дякую тихо шепочу, 

що вчиш жити як серце хоче.

Хоч не завжди ТЕБЕ помічаю, 

ТИ опікуєш мною я знаю, 

маю віру, і бачу знаки,

 шепочи як свій світ міняти. 

ТИ зі мною , а я в ТОБІ, 

шепочи глибиною крізь дні.

Відкриті чорні вікна тиснуть на сонячне світло,

 зашили хмарами небо, затягує в чорну пітьму,

хоч світло на вулиці….світло, в маленькій комірці не видно,

панельні будики сіріють, і вікна….

                                  затягують світло в пітьму….

Шрам на Небі кровоточить, залишає чорний слід,

Кров із ран іти не хоче, а брудна, мабуть, що слід,

Хай багряною проллється, хай загоїться Весна

І в серцях, нехай, здригнеться Вічне Небо від Христа!

Ти розрізав своє Небо, залишив на ньому шрам,
Хай тепер воно сміється - ніжність викреше туман,
Іскра впаде на коліна і коли прийде Весна,
Чисте Небо стане Світлом - кров Твоя буде Свята!

...tmk

Мурашки по шкірі….

Що мить ця початок кінця..

Ти втоплений в вірі

І випитий нею до дна..

І вже не лишилось надій намагань і бажань

Залишився в серці лиш спокій….і віра у Бога Отця….

Я хочу теплого і довгого дощу…..

Краплинка щоб зтікаючи душею

Розтанула у серці як «любов»….

І попри всі але таки залишилася нею…

Я хочу згоди серця і природи…

Щоб дисонансом не закінчувалась мрія..

…..щоб не залежно від ранкової погоди…

До ночі не вмирала щоб надія….

А потім….як душа нап’ється грому

…. як сонце посміхнеться із за хмари…

Щоб не ховатись за словами  й не брехати .

Щоб не міняти  парасолі на чорні маски окуляри….

Відкрити душу і нехай болить…

Нехай поплаче зливою а згодом…

Коли до сонця в серці вітер долетить…

Засліпить світлом навкруги незгоду……

Або ніжність...або безодня....
це ніби кохання...а кров холодна...
торкаючись губ твоїх в темряві ночі...
ти хочеш залишитись...або піти хочеш...
чомусь все не так я хотілось...насправді...

все прекрасно...якщо не зважати на правду....

Взаємна любов- це найкраще у світі...,

Як сад де троянди росою умиті...

Цілують під вітер зелені дерева...,

Відкриті обіймами вічності неба...

Де в небі оспівані вічністю зорі...

Розкидують бліки веселі по морі...

Де хвилями ніжності хлюпають щиро

Морські перехожі...так радісно й мило...

Виспівують пісню, яку здатні чути

Лиш ті хто кохання зуміли відчути...,

Зробити щасливими хоч на хвилинку

Так прагнучу щастя маленьку людинку)))